У МОРОЗНОМУ ПОВІТРІ СУЧКИ СТОЛІТНІХ КЛЕНІВ, ЛИП, БЕРІЗ, ДЗВЕНЯТЬ ВЕСНЯНИМ СТРУМОЧКОМ, КИДАЮЧИ СРІБЛО ЗІ СЛІЗ. ЗИМА ОБЬЯЛА ЇХ ДИХАННЯМ, ЗАЛЕДЕНІЛИМ ВБРАННЯМ, НАКРИВШИ ПУШИСТОЮ ФАТОЮ У БЕЗМЕЖНИЙ СОН ЇХ ЗАХОПИЛА, НЕ ДАВШИ СХАМЕНУТИСЯ ЗЛЕГКА. НАРОДЖУЮЧИ В КРОНАХ СРІБЛО ПО ТОНКИХ ГІЛКАХ ЛЛЄ ТЕПЛО. ОДНАК, ТРЕМТІННЯ ПО ТІЛУ ВНОЧІ, СКРИПУЧИЙ ТРІСК СТОВБУРІВ НА ВЛАСНІ ОЧІ ПЕРЕЛЯК НАМ ДАРУЮТЬ НЕМАЄ СУМНІВУ ТРІЩАТЬ СТОВБУРИ, ЯК В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ, ЛЯКАЮТЬ ДИТЯЧІ ОЧЕНЯТА, ТРЯСУТЬСЯ В РАДОСТІ РУЧЕНЯТА, ЯК І СУЧКИ НА ПРОТЯЗІ, АЛЕ ЩОСЬ СХОЖЕ ТУТ Є.